Меню
Про сексуальне виховання дітей. Лариса Дідковська
Запрошуємо поговорити про дитячу сексуальність з Ларисою Дідковською.

Отримаємо фахові відповіді на важливі, актуальні та неоднозначні питаннь статевого виховання дітей.
РОЗВІЄМО МІФИ ТА СТЕРЕОТИПИ ПРО:
Надамо фахові відповіді на питання, що цікавлять особисто Вас
Правильне сексуальне виховання у сім'ї, його цілі та користь.
Особливості ставлення до сексуальної орієнтації, статевої та гендерної ідентичністі. Роль генетики, гормонів, батьків та оточення у їх формуванні.
Дитяча мастурбація. Як і чому діти проявляють інтерес до своїх геніталіїв. Що робити, як реагувати?
Коли і як говорити з дитиною про секс, сексуальність, стосунки? Як відповідати на незручні питання та що важливо врахувати.
ЛАРИСА ДІДКОВСЬКА
Спікер
Психолог, практикуючий психотерапевт, президент Української асоціації Гештальт-терапії, голова секції Гештальт-психотерапії Української спілки психотерапевтів, навчаючий терапевт, супервізор УСП в напрямку гештальт-психотерапія, член та сертифікований тренер Європейської асоціації психотерапії, член Онтарійської асоціації консультантів психометристів та психотерапевтів, член Канадської асоціації групових психотерапевтів, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології ЛНУ ім. І. Франка, психолог з 30-річним досвідом.
Вартість участі
до 23.06 включно
* - 50% для учасників Sex Education UA 2.0
** - 50% для студентів
200 грн.
24.06
* - 50% для учасників Sex Education UA 2.0
250 грн.
Зареєструватись
Реєстрація
* Відкриється у Facebook Messenger
24 червня, 19:00-20:30
м. Львів, площа Міцкевича, 1 (Готель "Жорж")
Тел.: +380980002318 (Viber, Telegram, WhatsApp), +380631786487 (Андрій)
E-mail: support@psytalks.info
Facebook Messenger - m.me/psytalks.info
Блок "Питання - Відповідь"
Більше інформації на сторінці заходу.
питання:
Пані Ларисо, з якого віку потрібно цілеспрямовано виховувати дітей?
відповідь:
Моя відповідь буде двоякою. За одним із тверджень, виховання потрібно розпочинати вже тоді, коли в батьків лише з'являється бажання народити дитину. Вони повинні добре обміркувати, чи готові до цього кроку, чи розуміють, що для них означатиме поява немовляти. І це вже буде підготовка до виховання дитини, хоча ця істота ще навіть не з'явилась на світ.

В основі іншого твердження відома фраза: «Всі діти народжуються вільними і гідними, а потім ми їх виховуємо». Звичайно, не треба перетворювати виховання на методичну стратегію. Цей процес повинен бути розумним поєднанням власних почуттів, власної готовності до батьківської ролі, любові, безумовного і безоцінкового прийняття дитини. Водночас потрібно старатись не заважати дитині, не ламати її прагнення, прислухатись до її талантів, здібностей, бажань та можливостей.
ПИТАННЯ:
А яка ваша думка стосовно фізичних покарань дитини?
ВІДПОВІДЬ:
Науковці стверджують, що фізичні покарання не має сенсу, а діти, які зазнали насилля, стають неадекватними, агресивними, у них сповільнюється емоційний розвиток. У психології та в житті є одна дуже проста річ — «норма в дозі». Фізичне насилля, як і будь-яке інше, травмує нас, завдає болю і страждань. Це те, що нас обмежує, принижує. Але, насправді, у світі набагато більше психологічного насилля, ніж фізичного. І ніхто не сказав, що воно легше, або має менші наслідки, ніж фізичне, а часом і гірші.

Фізичні покарання – це не обов'язково тортури, це звичайний ляпас за те, що дитина зробила щось не так наперекір забороні. Якраз комплекси, відчуття меншовартості, занижена самооцінка — це часто продукти не фізичного покарання, а психологічного насилля. Замість того, щоб підтримувати віру дитини в себе, відбираємо її, обмежуємо, або занадто контролюємо. І, дивує, що дуже часто мама і татом при цьому вважають, що вони прекрасні батьки, бо не б'ють. Будь-яке насилля — це травма для особистості дитини.
ПИТАННЯ:
Як тоді діяти батькам, якщо дитина по-доброму не розуміє?
ВІДПОВІДЬ:
Усе залежить від віку. Звичайно, якщо дитині 3 роки, а батьки розмовляють з нею моралізаторством, апелюють до її свідомості поняттями і категоріями дорослого світу, то дитина цього не розумітиме. Казати їй, що ти порушив свої обіцянки, чи ти — безсовісний, це занадто абстрактно для неї.

Дитина може не розуміти не тому, що для неї це не зрозуміло, а тому, що пояснення проходить у надто складній для неї формі. Важливо пам'ятати, що стосунок з дитиною — це контакт з її потребами, а не з власними потребами мами і тата.
ПИТАННЯ:
Найважче впоратись з дитиною у так звані кризові періоди, коли вона стає показово неслухняною. Як діяти батькам в таких ситуаціях?
ВІДПОВІДЬ:
Кризовий період це, в першу чергу, загострення внутрішнього конфлікту, він є абсолютно нормативним. Перший кризовий період у дитини настає в 3 роки. Якщо до цього дитина могла бути слухняно, чемною, то тепер вона починає казати «ні». І каже це не тому, що погано вихована.

Природно дитина не повинна відповідати нормам, очікуванням і вимогам дорослого світу у всьому. Світ дітей і світ дорослих дуже відрізняються. Коли дитина просить купити їй машинку, дорослі, як правило, відповідають, що немає грошей. Дитина натомість каже: «Я не хочу грошей, я хочу машинку!». А тому батьки повинні все пояснювати.

Наступний кризовий період настає тоді, коли дитина з одного статусу переходить до іншого. Скажімо, із дитсадківця, з бабусиної внучки, чи з татової донечки дитина змушена виконувати іншу соціальну роль, де на неї чекають інші вимоги. Не всі діти готові до цього, тому, буває, починають протестувати. Одне — хотіти до школи, а інше — щодня сидіти за партою, виконувати завдання, робити те, що вимагають.

Коли говоримо про підлітковий період, то це взагалі найгостріша криза в розвитку особистості. Тут постає конфлікт — «я вже не малий», але правда така, що ще й не дорослий. Тому у підлітковому періоді багато протестів, непослідовності, імпульсивності, агресивності. У цей період батьки повинні розуміти, що дитина робить погане не їм на зло, а тому, що їй в цей час погано. І, зазвичай, в батьківській парі є розподіл виховних функцій: якщо мама відповідає за любов, то тато — за правила.
ПИТАННЯ:
Інколи батьки хочуть, аби дитина вже з перших років життя була найкращою, першою в усьому. Що скажете з цього приводу?
ВІДПОВІДЬ:
Делегувати дитині відповідальність, яка для неї непосильна — не правильно. Часто ранні інтелектуалізації є не бажанням самої дитини, а задоволенням потреб батьків. Цим вони хочуть продемонструвати успішність чи результативність свого батьківства, або зреалізувати ті наміри, які їм самим не вдалось втілити. Цим батьки відбирають у дитини дитинство.
ПИТАННЯ:
Дайте батькам кілька найважливіших порад стосовно виховання дітей.
ВІДПОВІДЬ:
Головне — любити свою дитину, але любов не треба плутати із вседозволеністю. Любов — це турбота про дитину, часом вона включає і певні обмеження. А ще ніколи не можна «оцінювати» дитину як особистість, треба оцінювати лише її вчинки. Любити дитину безоцінково — це говорити, що вона найулюбленіша, найдорожча, але коли вона робить щось погане, то потрібно казати, що це є погано і що так не можна. З дитиною потрібно будувати виважені стосунки. Батькам варто бути «гнучкими», зважати не лише на свої бажання і потреби, а задумуватись, що це означає для дитини.
ПИТАННЯ:
Дітей з дуже раннього віку намагаються всесторонньо розвивати. Я бачила оголошення про навчання дітей англійської мови з трьох місяців. Чи добре це?
ВІДПОВІДЬ:
Так, як з будь-яким новим товаром на ринку, на нього знайдеться покупець. Але це не означає, що усі ним будуть користуватися, і слава Богу. Якщо в родині розмовляють двома мовами, це означає, що дитина отримає більше інформації, і це зафіксує одразу її мозок. І нічого поганого в цьому немає. Але це стосується віку, коли дитина освоює мовлення.
Чи треба це робити з 3-х місяців за допомогою фахівців? Напевно, це б виглядало кумедно. З іншого боку, в колишні часи дітей із заможних родин гувернанти теж навчали різним іноземним мовам, тобто це не є винахід 21 століття. Але чи треба це робити спеціально, навмисно, платити за це гроші?
Якщо ви маєте якийсь власний запас іноземної мови, говоріть з нею, щоб дитина чула її мелодію. Або дивилась іноземні мультики, адаптовані до сприйняття мови дитиною.

ПИТАННЯ:
Яким має бути виховання дитини, щоб вона була психологічно здоровою?
ВІДПОВІДЬ:
У мене є улюблений вираз на цю тему: усі діти народжуються вільними та гідними, а потім ми їх виховуємо. Для того, щоб дитина була благополучною, її базисні потреби повинні бути задоволені. Оскільки дитина росте, вони змінюються.

Найактуальнішими на початку життя є потреби в любові, захисті, підтримці. Немовля не може самостійно їх задовольнити, для цього потрібен дорослий. Коли дитина підростає, актуальними стають інші потреби – пізнання світу, свобода. На третьому році життя дитина ідентифікується зі своєю статтю, - актуальними стають потреби у визнанні: як дівчинки, так і хлопчика.

Якщо ми кажемо про дошкільний вік, тут актуальною є потреба у пізнанні, у шкільному віці – інформативно-комунікативна. Тому, якщо ці потреби задоволені, особливих проблем з дитиною бути не повинно.



ПИТАННЯ:
А якщо батьки задовольняють базисні потреби дитини, але стосунки між ними не є хорошими?
ВІДПОВІДЬ:
Як будь-який стрес, як будь-яка психотравма, дитині з цим важко, бо вона любить обох батьків. Між тим, вони є для неї "богами", - в малому віці. Тому, те, що вони з нею та з собою роблять, є для неї зразком. Але це не означає, що стосунки між батьками мають бути напівпошепки. Адже дитина адаптовується до реального життя. Коли вона виросте і зіткнеться з образами, кривдами, конфліктами, які доведеться переживати, тоді це може бути як "щеплення", яке допомагає виробити імунітет.

Це не означає, що діти в деструктивних сім'ях почувають себе щасливими. Бо норма - в дозі.

Непорозуміння завжди будуть між близькими, але можна сваритися, умовно кажучи, конструктивно, і безпечно, а можна робити це так, що жах буде охоплювати усіх. Бо це може бути і рукоприкладство, і крик, через який з'являється у дитини паралізуючий страх і вона не знатиме, де від нього заховатися.

Немає гарантії, що повна сім'я, яка є деструктивною, є умовою дитячого благополуччя, а неповна – навпаки. На благополучні та неблагополучні сім'ї діляться по тому, як вони свої проблеми вирішують. Тому, якщо батьки сваряться, але при цьому дитина не відчуває якоїсь реальної загрози чи небезпеки, тоді вона буде переживати це менш тривожно.

Але, якщо це дуже руйнівні конфлікти, тоді, дитина, не маючи засобів, втрутитися у цей процес, буде в кращому випадку невротичною, в гіршому – з більш серйозними наслідками. Ще краще, якщо ваші конфлікти відбуваються не за присутності дитини. Тоді для неї це руйнуванням моделі світу не стане.




ПИТАННЯ:
Яка криза дитячого віку найважча?
ВІДПОВІДЬ:
Розвиток дитини – не лінійний процес, він проходить через кризи, і вирішує їх дитина або власними ресурсами, або за допомогою підтримуючих осіб. Кожна криза є по-своєму складною.

Криза означає, що якийсь етап свого життя дитина освоїла, і переростає його, щоб опинитися у наступному віці. Якщо ми кажемо про кризу трьох років, яку американські так і називають "terrible three", це – період негативізму, першої свідомої сепарації дитини.

Бо перетинання пуповини теж сепарація. У цей період дитина на все відповідає: "ні". Будеш їсти? – ні, гратися – ні… Це не означає, що вона дійсно цього не хоче, але робить так, щоб від'єднатися від дорослих, батьків.

А для цього потрібно заперечити, пред'явити свою власну думку. Тому дитина стає вередливою, протестуючою, вразливою, збудливою, агресивною. Але це не означає, що дитина погана. Це означає, що їй не дуже добре. Бо з однієї ролі вона вже виходить, - залежної, безпорадної (багато речей вона вже вміє робити сама), а до нової ще не дуже призвичаїлася. Те саме є з кризою, коли дитина йде до школи, підлітковим віком.

ПИТАННЯ:
Яким повинен бути тілесний контакт з дитиною? Можна почути від батьків: від народження ми не брали дитину на руки, щоб не розпестити. Або інший приклад: з шести місяців дитина спить в окремій кімнаті.
ВІДПОВІДЬ:
Тут є різні погляди. Якщо з 6 місяців спить дитина окремо, то це – сучасна тенденція американських педіатрів. Вони пояснюють, що так дитина навчиться вирішувати свої проблеми, розраховувати лише на себе. Традиційна психологія, в тому числі, вікова, так не вважає. Бо рівень безпорадності дитини у цьому віці все ще значний.

Так, вона перестане плакати, коли на неї не звертатимуть уваги, але які переживання при цьому вона зажене всередину, які емоції не відреагує, про це потім будуть довідуватись її психотерапевти.

Експерименти М.М. Ладигіної-Котс у зоопсихології щодо маленьких мавпенят показали: у віці 3-4 років мавпеня починає хворіти, відставати в розвитку, втрачати у вазі, а часом – гинути, коли мама знаходиться не поруч. Недалеко, тобто мавпенята її бачать, але доторкнутися до неї не може. Важливість тілесного контакту у 80-і роки довели ті ж американці давши йому назву "каліфорнійський стандарт".

Будь-якій, навіть дорослій, людині щоб чутися безпечно, комфортно, треба мінімум вісім обіймів на день. Йдеться не про еротику, а про докази приязні, дружби, підтримки, захисту. Ми часто бачимо, як люди обіймаються при зустрічах, тиснуть руки, цілуються. Це теж тілесний стосунок. Ми, дорослі, розраховуємо в житті на себе, але цей тілесний контакт дає нам підтримку і захищеність.

Made on
Tilda